Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Справа № 909/993/14 Вищий господарський суд України в складі колегії

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л.за участю представників: тов "Будівельна компанія "Геос" ПуАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" розглянув касаційну скаргу Маковецька Т.І. Дзера Ю.М. товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Геос"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 03 лютого 2015 рокуу справі№909/993/14 господарського суду Івано-Франківської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Трест Київпідземшляхбуд-2"до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Геос"простягнення коштівВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2014 року (суддя Шкіндер П.А.) в позові Публічного акціонерного товариства "Трест Київпідземшляхбуд-2" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Геос" про стягнення 2 456 304,56 грн., з яких: 2 061 777,74 грн. - інфляційні нарахування та 394 526,82 грн. - 3 % річних - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 року (судді: Данко Л.С., Галушко Н.А., Орищин Г.В.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.10.2014 р. в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, розрахованих відповідно до ст. 625 ЦК України від сум 6 671909,29 грн. - пені, 4 770800,15 грн. - збитків та 4 429217,87 грн. - коштів набутих без достатньої правової підстави - скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ГЕОС" (78256, Івано-Франківська область, Коломийський район, с. Підгайчики, вул. Соборна, 15, ідентифікаційний код 33156172) на користь Публічного акціонерного товариства "Трест Київпідземшляхбуд-2" (02105, м. Київ, вул. Тампере, 13-Б, ідентифікаційний код 04012721) 2 031 606,70 грн. - інфляційних втрат, 383 675,20 грн. - 3% річних, розрахованих відповідно до ст. 625 ЦК України та судові витрати в сумі 48305,63 грн.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду в частині задоволення позову скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, розрахованих відповідно до ст. 625 ЦК України від сум 6 671909,29 грн. - пені, 4 770800,15 грн. - збитків та 4 429217,87 грн залишити в силі.

Скаржник доводить, що шкода є мірою відповідальності, а не грошовим зобов'язанням, тому на цю суму не можуть нараховуватися відсотки, про що роз'яснено в Постанові Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14; вважає, що на правовідносини, які виникають з відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в т.ч. шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійним, відповідальність встановлена ст. 625 ЦК України не поширюються, оскільки останні не є договірними та зобов'язальними (борговими), що оскільки стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, на суму неустойки не нараховуються проценти (ч. 2 ст. 550 ЦК України).

Позивач у відзиві доводи скарги заперечує, вважає, що норми ст. 625 ЦК України щодо нарахування інфляційних та відсотків річних застосовуються не лише до договірних грошових зобов'язань, але й щодо не договірних грошових зобов'язань, оскільки положення норм зазначеної статті не містять посилань на договірну природу зобов'язань, просить залишити оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без зміни, а скаргу без задоволення.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, відзиву, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору є вимоги про стягнення 2456304,56 грн., з яких, 2061777,74 грн. - інфляційні нарахування та 394526,82 грн. - 3 % річних відповідно до ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України. .

Судом встановлено, що рішенням господарського суду м. Києва від 03.07.2013 р. у справі № 910/4236/13 про стягнення з ТзОВ "Будівельна компанія "Геос" на користь ПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" 6 671 909,29 грн. - пені, 4 770 800,15 грн. - збитків , 4 429 217, 87 грн. - коштів набутих без достатньої правової підстави, 168 902, 40 грн. - коштів сплачених за проведення експертизи, 66 808, 91 грн. - судового збору, що разом складає 16 107 638,62 грн., яке набрало законної сили, та, на час подання позову, фактично не виконано.

На примусове виконання рішення Господарського суду м. Києва від 03.07.2013 р. у справі № 910/4236/13, яке набрало законної сили, Господарським судом м. Києва, 12.11.2013 р. видано наказ № 910/4236/13, який був ПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" поданий до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України. 07.05.2014 р. орган виконання судових рішень відкрив виконавче провадження ВП № 43227787, та зобов'язав боржника самостійно виконати вимоги виконавчого документа у строк до семи днів з моменту винесення постанови.

Станом на момент звернення Позивача з позовом (05.09.2014 р.) до господарського суду Івано-Франківської області, рішення Господарського суду м. Києва від 03.07.2013 р. у справі № 910/4236/13, яке набрало законної сили, в повному обсязі не виконано.

Судовим рішенням Господарського суду м. Києва від 03.07.2013 р. у справі № 910/4236/13, у задоволенні первісного позову ТзОВ "Будівельна компанія "Геос" відмовлено. Зустрічний позов ПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ "Будівельна компанія "Геос" на користь ПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" 6671909,29 грн. - пені, 4770800,15 грн. - збитків, 4429217, 87 грн. - коштів набутих без достатньої правової підстави, 168902, 40 грн. - коштів сплачених за проведення експертизи, 66 808, 91 грн. - судового збору. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Зазначене рішення набрало законної сили.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі сторони або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Загальна сума коштів присуджених до стягнення з ТзОВ "Будівельна компанія "Геос" на користь ПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" за вищевказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, складає 16 107 638,62 грн. (6 671909,29 грн. - пені + 4 770 800,15 грн. - збитків + 4 429 217, 87 грн. - коштів набутих без достатньої правової підстави + 168 902, 40 грн. - коштів сплачених за проведення експертизи + 66 808, 91 грн. - судового збору).

Позивач, відповідно до ст. 625 ЦК України на суму 16 107 638,62 грн. розрахував відсотки річних та інфляційні втрати за період з 08.11.2013 р. по 01.09.2014 р., тобто по 31.08.2014 р. включно, у розмірі 2 456 304,56 грн., з яких, 2 061 777,74 грн. - інфляційні нарахування та 394 526,82 грн. - 3 % річних.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені статтею 11 Цивільного кодексу України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису ч. 2 ст. 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Враховуючи те, що рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 року у справі № 910/4236/13 набрало законної сили з моменту прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 року у справі № 910/4236/13, яким вказане вище рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 року у справі № 910/4236/13 залишено без змін, Позивач нарахував інфляційні та три проценти річних (згідно ст. 625 ЦК України) від суми, як вбачається з матеріалів даної справи, в розмірі - 16107638, 62 грн., починаючи з 08.11.2013 року, тобто з дня, наступного за днем набрання законної сили рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 року у справі № 910/4236/13, по 01.09.2014 р. , тобто по 31.08.2014 р. включно.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду в частині задоволення вимог позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат розрахованих відповідно до ст. 625 ЦК України від суми збитків, коштів набутих без достатньої правової підстави та пені, які присуджені до стягнення згідно рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 року у справі № 910/4236/13, яке набрало законної сили, погодитися не може, виходячи з наступного.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Грошовим зобов'язанням, відповідно до ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (про що зазначає і суд в своєму рішенні), є виражене в грошових одиницях зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7 "Стягнення інфляційних нарахувань і відсотків річних після прийняття судового рішення" постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. № 14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Крім того, відповідно до п.5.4 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Деякі окремі питання стягнення сум інфляційних нарахування і процентів річних від простроченої суми" за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Згідно з п.7 "Стягнення інфляційних нарахувань і відсотків річних після прийняття судового рішення" згаданої вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 9 "Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України" Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі №6-113цс14 Верховний Суд України виходить з того, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. За змістом норми ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З врахуванням правової позиції Верховного Суду України слід визнати вірними висновки апеляційного господарського суду про правомірність нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань згідно ст. 625 ЦК України за порушення грошових зобов'язань.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому апеляційним судом перевірено правильність здійснених нарахувань щодо інфляційних втрати та 3% річних з огляду на базу цих нарахувань, правильність цих розрахунків скаржник не спростовує, контрозрахунку не наводить, тому в частині здійсненого розрахунку касаційна інстанція не має підстав для спростування його правильності.

Слід визнати правильною оцінку апеляційним господарським судом характеру спірних правовідносин, зокрема, що присуджені до стягнення суми за рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2013 року у справі № 910/4236/13, яке набрало законної сили, виникли з договірних зобов'язань, є грошовими (борговими), відтак нарахування на вищезазначені суми інфляційні втрати та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили по 01.09.2014 р. у справі № 909/993/14 є обґрунтованими.

Доводи скаржника, що присуджені до стягнення сума пені, збитків та коштів набутих без достатньої правової підстави, виникли не за зобов'язальними правовідносинами сторін, а тому ст. 625 ЦК України до них не застосовуються є помилковими та їх слід відхилити, оскільки вимоги ПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" не зводяться до відшкодування шкоди та/або нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму шкоди (шкоди - в розумінні наявності між сторонами деліктних правовідносин), правовідносини сторін виникли не з деліктних (недоговірних) зобов'язань, а з договірних зобов'язань, тому відповідно до ст. 625 ЦК України, у боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, виник обов'язок сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, з моменту, коли рішення у іншій справі набрало законної сили; наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Слід зазначити, що оскільки судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано (в нашому випадку виконано частково), кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Наведене стосується й випадків здійснення господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

При цьому, колегія суддів врахувала правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові в справі № 113цс14 від 01.10.2014 року, прийнятої за наслідками неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права), Верховного Суду України викладену у постановах від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі № 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі № 3-116гс11, Вищого господарського суду України викладену у постанові від 29.07.2010 р. у справі № 29/224-09-5380, постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 22.06.2010 р. у справі № 3-1890к10/30/18.

Касаційна інстанція зазначає, що згідно зі ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд апеляційної інстанції вирішив спір відповідно до вимог статей 4-2, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, тому законних підстав для скасування постанови не має.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 року у справі №909/993/14 господарського суду Івано-Франківської області без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун